Наші пра-прадалекі родичі зустрічали Новий рік 1-го березоля (так називали березень). Вони вірили, що від зимового сну землю пробуджує Лада - богиня Весни. Разом із перелітними птахами покидала вона Вирій, де живуть боги, і сходила на землю. Отож, 1 березня ще й було святом Лади. Богиню Весни завжди зображували з пучечком червоної калини в руках. Чому? Хай про це розповість легенда...
Лада весну несе
Як прийшла пора, спустилася Лада з Вирію, щоб нести тепло на Вкраїну. Довгим був її шлях. Вона вже й Крим пройшла, вже ступила у неозорі таврійські степи. І скрізь, де багиня проходила, буяли трави і проростали квіти. Вельми стомилася Лада. Прилягла на зелений моріжок та й міцно заснула.
Угледіла те підступна богиня зла - Мара. Підкралася до сплячої Лади й густо засіяла довколо неї дерезу і колюче терня. Швидко проростало зілля, а Лада безпечно спала. Пробудилася лише тоді, як почула чиїсь відчайдушні моління. То українці - орачі благали тепла на свої ниви.
Підхопилася Лада. Як могла вона спати в той час, коли люди, змучені холодом, чекають на неї? Кинулась бігти Лада - аж навколо огорожа тернова. Вперто продиралась богиня крізь терен. Він колов її ніжні руки, дер її тіло - та Лада не відступалася. І такі вирвалася з полону! Понесла тепло і сонце українцям. А там, де упали в землю краплі гарячої крові, виросли згодом кущі калини...