У ніч із 24 на 25 грудня західна
частина християнського світу відзначатиме 2000-ліття Різдва Христового.
Цей Свят-вечір започатковує Різдвяні свята. На Буковині в ці дні традиційно
святкують Різдво католики та протестанти, зокрема західні слов’яни: поляки,
чехи та словаки. Їхня Вігілія – це той же різдвяний Свят- вечір, що і в
православних та грекокатоликів. Водночас Різдвяні свята у наших західних
сусідів мають свою специфіку.
Зимові календарні свята і звичаї
західних слов’ян – складне переплетення древніх язичеських основ із пізнішими
народними традиціями й елементами християнської обрядовості.
Як і скрізь у Европі, на західнослов’янських
землях перед прийняттям християнства був свій календар з аграрно-тваринницькими
святами. Вони розподілялися за періодами року, при чому особливо відзначалися
важливі в господарському житті часи настання весни, літа, осені, зими.
Відомо, що більша частина віруючих
у західних слов’ян є католиками, однак серед них трапляються і протестанти.
Введення християнства зіштовхнуло його складну обрядовість, що включає
адаптовані в класичному світі елементи язичества, з місцевим язичеським
календарним циклом. Однак і в цьому циклі було багато спільного зі стародавніми
обрядами класичного світу. Так, наприклад, найбільша частина календарних
і культових свят приурочувалая до сонцестояння. Язичеський культ сонця
зазнав античного впливу, потім сюди нашарувалися і християнські вірування.
До зимового сонцестояння, до відродження сонця додалися римські сатурналії,
брумалії і християнське свято народження Христа. Весняні свята часто переплітаються
в часі з зимовими, а зимові починаються уже восени. Причини цього – кількаразові
зміни часу початку року, весни, осені, зими. Так, римляни вва- жали початком
року 1 березня, потім воно було перенесено на 1 січня. Християнство спочатку
відзначало Новий рік 1 березня, потім перенесло його на 25 грудня, у другій
половині XVII в. він встановлюється на 1 січня.
У період середньовіччя в побут
західних слов’ян разом із християнством прийшло багато елементів традиційного
фольклору інших народів, особливо італійців, французів, німців. Багато
елементів стародавньої грекоимської обряовості проникнули в західнослов’янсьий
календарний цикл, очевидно, через Балкани задовго до поширення християнства.
Усі ці складні переплетення елементів стародавнього слов’янського язичества
з пережитками багатьох обрядів, характерних для греко-римського світу,
склали з часом дуже складну і своєрідну структуру зимового циклу західнослов’янських
календарних обрядів.
Зимовий цикл календарних свят
у поляків, лужичан, чехів і словаків починається з передріздвяного посту,
чи Адвента, а точніше – із дня св. Андрія (у католиків 30 листопада), коли
вже відчувається подих зими. У лужичан саме день св. Андрія відкриває цикл
зимових обрядів і свят. Подібно їм і в поляків, чехів, словаків до передодня
цього свята приурочено багато звичаїв, магічних обрядів, повір’їв, хоча
початком зими в цих народів вважається день св. Люції (13 груд- ня). Це,
очевидно, пояснюється впливом церкви: церковний рік почи- нався колись
і в католиків, і в протестантів з Адвента. У період Адвента зазвичай заборо-
нялися танці, зібрання молоді і всякі розваги, хлопці не ходили на побачення
до дівчат, і за всім цим строго пильнували громада і церква. Однак подекуди
в Адвент уже ходили ряджені з зіркою, водили «козу», «лелеку» і навіть
співали колядки, як і в різдвяні дні.
Чимало народних звичаїв і обрядів
приурочувалося до дня св. Миколи (у католиків 6 грудня). У словацьких і
чеських селах дотепер ще на «Микулаша» виступають ряджені в масках коня,
ведмедя, кози, цигана, лікаря, сажотруса та ін. Ввечері ходить Микулаш
у довгому кожусі, з кошиком на спині, борода в нього з вовни і льону, на
голові бараняча шапка, у руках – ціпок. Микулаша супроводжує «ангел» у
довгій білій сорочці, у конусоподібній високій шапці з картону. З ними
ходить і «чорт» у кожусі, вивернутому хутром назовні. Через плече в нього
перекинутий ланцюг, на голові ріжки з чорного паперу, в руках – дзвіночок
і мітла. Микулаш приносить дітям подарунки, неслухняним же він залишає
різки чи мітлу. Якщо ж не чекають Микулаша, то батьки і хрещені самі кладуть
гостинці дітям у черевички і виставляють на вікно, щоб їх усі бачили.
Зимові свята від Різдва до Трьох
Королів – це Godnie Swieta, Gody (у поляків), Hody, Vianoce (у словаків),
Vanoce, Hody (у чехів). У звичаях, якими відзначав ці свята народ, одні
дослідники вбачають поєднання двох різних язичеських свят – аграрного і
вшанування померлих (на зразок Larentalia і Saturnalia у Стародавньому
Римі), інші основою вважають культ мертвих, аграрні ж елементи – лише особливим
аспектом цього культу. При цьому померлих предків вважають духами землі
– заступниками землеробства.
Різдвяні свята розпочинаються
Святвечором. У поляків він називається Wigilia, Wilia, у чехів і словаків
Vilia, на півдні Словаччини Kracun. Чехи і словаки називають різдвяний
Cвятвечір «щедрим», тоді як у поляків «щодрим» називається Святвечір Нового
року.
У різдвяний Святвечір можна
виконувати тільки найнеобхідніші роботи по господарству (приготування їжі,
корму для худоби тощо). Однак є відомості про те, що в поляків цього дня
полювали і ловили рибу і намагалися робити це з успіхом, що повинно було,
за народними прикметами, принести удачу в полюванні і рибальстві на весь
рік. Вважалося також, що передбачає удачу ритуальна крадіжка дерев з лісу,
дров, якогось дріб’язку в чужому будинку та ін. І для справжніх злодіїв
крадіжка в різдвяний Святвечір вважалася нібито дуже гарною прикметою.
У Святвечір не годилося давати
в борг ні їжу, ні речі, ні гроші, щоби не потрапити у злидні. А борги годилося
до цього дня віддавати. Із цієї віри в «магію першого дня» походять і магічні
дії. Так, у лужичан, чехів і словаків, за давнім звичаєм, на Різдво рахують
гроші, кладуть їх на стіл, щоб весь рік не переводилися. Польські звичаї
зобов’язували у різдвяний Святвечір простити всі образи і зберігати гарний
настрій. Діти повинні були виявляти слухняність, інакше їх будуть часто
бити протягом усього року.
Примічали, хто прийде першим
у дім на Святвечір, тобто буде полазником. У багатьох районах Польщі, Чехії,
Словаччини вважають, що полазник-чоловік провіщає благополуччя всьому дому,
а полазник-жінка – всіляке лихо і хвороби. В інших же місцях дотепер вважається,
що якщо жінка (зараз частіше дівчинка) першою прийде в дім, то в корови
буде теличка, а якщо чоловік, то бичок. У Польщі святвечірній гість повинен
відразу ж сісти і квоктати, щоби кури по весні скоріше заквокали і добре
висиділи курчат.
У чехів ввечері пастух обходив
село, сурмив, ляскав батогом. Господині виносили йому солодощі й різдвяні
калачі.
Вранці напередодні Різдва всі
домашні вмивалися, нерідко вкидаючи перед цим у воду срібні монети, щоби
цим залучити багатство в дім. Розповсюдженим був звичай вмиватися чи навіть
купатися ввечері в ріці, струмку, вмиватися з джерела. Вірили, що завдяки
цьому магічному дійству вдасться уникнути захворювань, це принесе здоров’я
і бадьорість.
|